модуси силогізму

МОДУСИ СИЛОГІЗМУ - схеми силогізмів, в яких враховано розташування термінів у судженнях (фігури силогізму) та їх кількісна і якісна характеристики В. раховуючи будову простого категоричного силогізму (два засновки і висновок), 4 види його можливих категоричних суджень (загальностверджувальні (А), частковостверджувальні (І), загальнозаперечні (Е), частковозаперечні (О)) і кількість фігур (чотири), всього можна отримати 256 модусів. Проте не кожна можлива комбінація висловлювань складає логічно правильний М.с. (загалом їх 24). Правильним є такий модус, який завжди гарантує отримання істинного висновку за умови істинних засновків. В епоху Середньовіччя правильні модуси отримали власні назви (голосні літери вказували якісну і кількісну характеристики, відповідно: більшого засновку, меншого засновку і висновку): Barbara (AAA), Celarent (ЕАЕ), Darii (All), Ferio (EIO) - в першій фігурі; Cesare (ЕАЕ), Camestres (AEE), Festino (EIO), Baroco (AOO) - в другій фігурі; Darapti (ААІ), Disamis (IAI), Datisi (All), Felapton (EAO), Bocardo (OAO), Ferison (EIO) - в третій фігурі; Bramantip (AAI), Camenes (AEE), Dimaris (IAI), Fesapo (EAO), Fresison (EIO) - в четвертій фігурі. Цей перелік можна розширити за рахунок ослаблених модусів (в яких отримують часткові висловлювання-висновки у випадках, коли існує можливість отримання загального висновку): Barbari (ААІ), Celaront (EAO) - в першій фігурі; Cesaro (EAO), Camestrop (AEO) - в другій фігурі; Camenop (AEO) - в четвертій фігурі.

СИЛОГІЗМ ( від грецьк. συλλογισμαι - міркую, роблю умовивід) - дедуктивний умовивід, в якому з двох суджень (засновків) отримують зумовлене ними третє судження - висновок. Розрізняють три великі групи С.: категоричний С., у якого засновками є категоричні судження; умовний С., одним із засновків якого є умовне судження; розподільний С., серед засновків якого є розподільне судження. Істотною властивістю будь-якого С. є те, що його висновок випливає із засновків з логічною необхідністю. При цьому, якщо засновки істинні, то за умови, що не порушені логічні закони, висновок є завжди істинним. На цій підставі С. широко використовують у повсякденному і науковому мисленні як форму доведення. Особливе значення має такий різновид умовного С., як Modus ponens,. відомий під назвою "правило відокремлення". Основи теорії С. були закладені Аристотелем (див. модуси силогізму, силогістика, термін, фігури силогізму, правила виводу).

СИЛОГІСТИКА ( від грецьк. σνλλογιστικοζ - той, що робить умовивід) - розділ традиційної формальної логіки, в якому вивчають особливі види дедуктивних умовиводів (силогізми); перша, сформульованаАристотелем, логічна теорія дедуктивного виводу, який ґрунтується на врахуванні суб'єктно-предикативної структури висловлювань (суджень). У С. вивчають структуру силогістичного умовиводу, виділяють його види, з'ясовують, за яких умов з одного, двох або більше висловлювань - засновків з необхідністю випливає нове висловлювання - висновок, визначають, які модуси силогізму є правильними умовиводами, а які хибними і чому. Формалізація С. виявила, що вона може бути узагальнено виражена через числення предикатів. С. недостатня для опису всіх видів дедуктивних міркувань. У сучасній математичній логіці С. як окремий розділ не виділяють.